Такі слова, блаженної пам’яті о. Омеляна Ковча записані на пам’ятному знаку, який 25 березня 2009 р.Б. був відкритий  біля Державного музею біля Майданеку (Люблін – Польща) з нагоди урочистостей 65-ої річниці смерті бл. о. Омеляна Ковча в концтаборі в Майданеку, на місці якого на даний час утворено музей в якому відбулись урочистості.

Розпочались урочистості спільною заупокійною молитвою за загиблих у концтаборі Майданек, яку провадили Кир Іван Мартиняк Митрополит Перемишльсько-Варшавський та Митрополит Люблінський Юзеф Жицінський за участю Єпископів УГКЦ та духовенства РКЦ. Після молитви відбулося зачитання Декрету проголошення блаженного о. Омеляна Ковча покровителем душпастирів Української Греко-Католицької Церкви і передання праху з Майданеку представникам 15-ти єпархій і екзархатів в Україні, Білорусії та Польщі. Представником від Івано-Франківської єпархії УГКЦ був о. міт. д-р Олег Каськів – ректор Івано-Франківської Духовної Семінарії. Після передання праху відбулося відкриття пам’ятної дошки, яку спільно здійснили Віце-прем’єр-міністр України Іван Васюник та Віцеміністр Культури і Національної Спадщини Польщі Пьотр Жуховскі. Після офіційних привітань та церемонії покладення квітів учасники та почесні гості мали можливість пройти слідами Пароха Майданека, як називали його співв’язні та дослідники, а також переглянути мультимедійну презентацію про о. Омеляна Ковча.

Урочисті слова-промови, які виголошувалися в той день, стосувалися тої величної відваги та страждань, які переносилися в’язнями в тому числі і о. Омеляном Ковчем.

У 1999 році отця Омеляна Ковча – №2399, так безособово називали полонених концтабору, визнано "Праведником України", у 2001-му – новомучеником. 2009 рік став наступним етапом визнання Блаженного Священомученика – о. Омелян Ковч визнаний Покровителем усіх душпастирів УГКЦ. Його життя, діяльність, служіння та останні слова – це приклад для наслідування: "Дякую Богові за його ласкавість для мене. Крім Неба, це єдине місце, в якому бажав би я бути. Ми тут усі рівні – поляки, жиди, росіяни чи естонці... Зараз я тут єдиний священик. Не уявляю собі, що вони зробили б без мене. Тут я бачу Бога - Бога, який є однаковий для нас, без огляду на наші релігійні різниці. Може наші Церкви різняться між собою, але в усіх них царює той же Всемогутній Бог. Коли я відправляю Літургію, всі вони моляться. Моляться різними мовами - але чи Бог не розуміє всіх мов? Умирають по-різному, і я помагаю їм пройти цей міст. Чи це не благословення? Чи це не найбільший вінець, який міг мені вложити на голову мій Господь? Так! Кожного дня тисячі разів дякую Богові, що він послав мене сюди. Не просив би Його про більше. Не плачте за мною - радійте зі мною! Моліться за творців цього табору та цієї системи. Вони потребують ваших молитов... Хай Бог помилує їх..."

Прес-центр Івано-Франківської єпархії УГКЦ

Декрет