13 грудня в м. Івано-Франківську об 11:00 в Катедральному Соборі Святого Воскресіння буде звершена Літургія, яку очолить Блаженніший Святослав (ШЕВЧУК) – Глава і батько Української Греко-Католицької Церкви в співслужінні Єпископату УГКЦ та духовенства Івано-Франківської та Коломийсько-Чернівецької Єпархій УГКЦ. В час Літургії будуть зачитані декрети про заснування Івано-Франківської Митрополії до складу якої ввійде Івано-Франківська єпархія, яка буде піднесена до статусу Архієпархії та Коломийсько-Чернівецька Єпархія УГКЦ, а також відбудеться Чин введення на пристіл Митрополита Івано-Франківського, яким стане Преосвященний Кир Володимир (ВІЙТИШИН). Після Літургії Блаженніший Святослав освятинь новий горельєф на Катедральному соборі Єпископу Станіславівському Григорію Хомишину. З цього приводу 08 грудня в

приміщенні адміністративного будинку Івано-Франківської Єпархії по вул. Чорновола, 7 відбулася прес-конференція, яку подав Єпископ Івано-Франківський Преосвященний Кир Володимир (ВІЙТИШИН) – за 5-ть днів Мирополит. В прес-конференції прийняли участь: Владика Софрон Мудрий, ЧСВВ – Єпископ-емерит, ректор Теологічної Академії, митр. прот. д-р Олег Каськів – протосинкел  Івано-Франківської єпархії УГКЦ, митр. прот. Володимир Чорній – Канцлер для всіх представників ЗМІ м. Івано-Франківська та м. Коломиї.

 

Владика Володимир розпочавши прес-конференцію розповів про історичне підґрунтя заснування митрополії, передавши слово Єпископу Софрону Мудрому, ЧСВВ, який зазначив: «…обов’язок митрполита - це чування (нагляд) над митрополією, щоб вона розвивалася духовно, була живим центром життя церкви…», а також зазначив про уряд митрополита, про складові частини митрополії та про Митрополичий трибунал, згідно законодавчої частини Церкви – Кодексу Канонів Східних Церков. В свою чергу митр. прот. Олег Каськів – Протосинкел єпархії розповів про практичне значення митрополії, яка є найбільшою в Західній Україні і включає в себе дві області Івано-Франківську та Чернівецьку, а також про значення Митрополичого трибуналу. Наступним доповідачем був митр. прот. Володимир Чорній, який зосередився на статистичних даних двох єпархій її структурах та про духовний потенціал, наголошуючи про новий статус наших вірних, які будуть відноситися до митрополії. Також о. Володимир розповів про хід Літургії: «…запрошено багато духовенства, близько 50-ти єпископів, понад 400 священиків, представники влади та всіх державних структур двох областей та вірні. Ми просимо про розуміння нашими вірними, що Катедральний собор не зможе  помістити всіх….., але ми прикладемо зусиль, щоб духовно заопікуватися в цей день всіма». Перед Катедральним Собором буде встановлений великий екран для трансляції, також по Івано-Франківському обласному телебаченні «Галичина», буде пряма трансляція, а також щодо причастя вірних, то є призначені священики, які вийдуть до вірних перед кафедральним собором.

 

Довідка: До Львівської митрополії відтепер будуть належати, окрім Львівської архиєпархії, єпископські престоли Сокальсько-Жовківської, Самбірсько-Дрогобицької і Стрийської єпархій. Катедральним собором цієї митрополії залишається храм Святого Юра у Львові, а її Архиєпископом і Митрополитом призначений Владика Ігор (Возьняк). 

До Івано-Франківської митрополії входитимуть престоли Івано-Франківської архиєпархії та Коломийської-Чернівецької єпархії. Катедральним собором цієї митрополії стає собор Святого Воскресіння Христового в Івано-Франківську, а її Архиєпископом і Митрополитом призначений Владика Володимир (Війтишин).

До Тернопільсько-Зборівської митрополії належатимуть престоли Тернопільсько-Зборівської архиєпархії та Бучацької єпархії. Катедральним собором цієї митрополії стає собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в Тернополі, а її Архиєпископом і Митрополитом призначений Владика Василь (Семенюк). 

Від тепер в УГКЦ буде сім митрополій. Крім новостворених, ще однією митрополією УГКЦ в Україні є Києво-Галицька митрополія, яку очолює Блаженніший Святослав. До її складу входять Київська архиєпархія, Донецько-Харківський, Одесько-Кримський та Луцький екзархати. Крім того, до УГКЦ належать Перемишльсько-Варшавська митрополія у Польщі, Філадельфійська митрополія у США та Вінніпезька митрополія у Канаді. 

Оскільки Київська Русь прийняла християнство у візантійському обряді, її Церква мала статус митрополії Царгородського патріархату з осідком у Києві. Главі Церкви було надано титул «Митрополит Руський» (згодом – «Київський»), з яким співслужили всі єпископи Київської держави. У 1303 році на землях Галицько-Волинського князівства постає Галицька митрополія, а вже від 1401 року Глава Київської Церкви отримав титул «Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі». 

Митрополит Ісидор, який брав участь у Вселенському соборі у Флоренції 1439 року, носив титул Митрополита Київського і Галицького. Митрополит Михайло (Рогоза), який підтвердив Акт відновлення злуки та поєднання Київської Церкви з Римським Апостольським Престолом у Бересті 1596 року, також був Митрополитом Київським, Галицьким та всієї Русі. 

З огляду на переслідування Унійної Києво-Галицької Церкви за часів царів Петра І та Катерини ІІ, Папа Пій VII у 1808 році поблагословив черговий поділ Київсько-Галицької митрополії. Греко-католицькі єпархії Галичини – Львівську, Перемишльську і Холмську – було вийнято з-під судовласті унійного Митрополита в царській Росії, відновлено Галицьку митрополію і за владикою визнано титул Митрополита Галицького, Архиєпископа Львівського та Єпископа Кам’янця-Подільського з осідком у соборі Святого Юра у Львові. 

В такий спосіб, через визнання всіх прав і повноважень, які належали Митрополитам Київським і Галицьким, було забезпечено правову спадкоємність нашої Церкви, що згодом давало підстави галицьким Предстоятелям, зокрема Митрополитові Андреєві (Шептицькому), вважати себе адміністраторами тимчасово вакантного Київського престолу та його єпископств, а св. Папа Пій Х потвердив це право Галицького Митрополита у 1908 році. 

У 1939 - 1941 роках Митрополит Андрей призначив екзархів для пастирської опіки вірних на землях Великої України, Білорусі й Росії та дав доручення підготувати подання до властей Радянського Союзу з обґрунтуванням необхідності повернення Главі УГКЦ титулу Митрополита Київського і Галицького. Подібну вимогу повторила делегація УГКЦ у грудні 1944 року. На жаль, всі ці старання закінчилися ув’язненням ієрархів і почалася доба мучеництва, підпілля та героїчного протистояння з безбожним тоталітарним режимом, що тривала майже пів століття. 

Митрополит Галицький Йосиф (Сліпий), після звільнення з вісімнадцятирічного ув’язнення і приїзду до Рима в 1963 році, був визнаний як Верховний Архиєпископ, патріархорівний у правах на основі повноважень, що їх завжди мали Київські Митрополити, тобто були митрополитами свого права, які управляли Церквою, маючи ступінь надєпископської влади. 

Його наступник Блаженніший Мирослав Іван (Любачівський), повернувшись до Львова в 1991 році, розпочав відновлення структур Києво-Галицької митрополії, яке, на підставі історичної спадкоємності та справедливості, передбачало й повернення її проводу до Києва. Повернення осідку Глави УГКЦ до столиці України відбулося в 2005 році за предстоятельства Блаженнішого Любомира (Гузара). Це рішення Синоду Єпископів УГКЦ одобрив блаженний Папа Іван Павло ІІ.