Успіння Пресвятої Богородиці
Коротка історія
Наш церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується. Його відкриває празник Різдва Пресвятої Богородиці, а завершує її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву: „Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”.
День смерті Пресвятої Богородиці називається в нашій Церкві Успінням, бо її тіло після смерті не зазнало тління, але одразу з душею було взяте до неба. Не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано. Основу празника Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та однозгідна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.
Празник Успіння належить до найстарших Богородичних празників. Він почався в Єрусалимі невдовзі після Собору в Єфезі (431 р.). Первісне празнування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося „Свято Марії-Богоматері”. В одній з похвальних бесід на честь Преп. Теодосія Великого (+529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня „Пам'ять Богоматері”, це є пам'ять її Успіння. В Сирії в 5 ст. цей празник мав назву „Пам'ять Блаженної”.
У 6 ст. цей празник отримує свою теперішню назву: „Успіння Пресвятої Богородиці”. В перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння в тому самому часі. Олександрійський патріарх Теодосій (+567) приписав празнувати Успіння 6 січня, а празник її Внебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує „Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії”, а 9 серпня „Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо”. Вірмени святкують Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він був осягнув перемогу над персами.
Про ікону
Існує певна аналогія між іконою „Успіння Богородиці” та іконою „Anastasis” — „Воскресіння Христове”. Західні іконописці виділяють у житті Христа два моменти. Спершу смерть та зшестя в Ад, а потім — воскресіння. На Сході, навпаки, — зшестя в Ад вже є воскресінням, адже смерть вже подолана смертю. Та ж сама концепція виражена також на Богородичних іконах: тут „успіння” є пробудженням у Царстві Божому.
У них насамперед спостерігаємо явище смерті: душа виходить з тіла. Але вона не сходить у Шеол, до пекла, що відповідало б єврейським уявленням. Не піднімається вона й до неба, як би цього хотіла грецька платонічна теорія. Її беруть руки Христа: „Душі праведних у руці Божій” (Муд. 3, 1). Христос тримає в руці душу своєї Матері з такою ж ніжністю, з якою Вона тримала на руках воплоченого Бога у подобі Дитяти. Лик Богородиці у хвилину смерті виражає спокій, її очі закриті, руки складені на грудях.
Дивною може здаватися сцена, яку на деяких іконах „Успіння” зображають перед труною: якийсь єврей хоче торкнутися Богородиці руками, але ангел без вагань відрубує їх мечем. Таким буквальним способом легенда виражає сувору настанову: забороняється наближатися до тайн потойбічного життя з тою ж цікавістю і з тими ж методами пізнання, які застосовуються до світу явищ.
Але найбільш дивовижним і догматично найбільш глибоким іконографічним мотивом є не вознесіння Богоматері у центральній сцені, а сходження на землю Христа серед херувимів, у славі, яка належить Йому в кінці віків. Таким чином, перехід від цього життя до іншого здійснюється через Христа, через Його присутність. Для Його Матері останній прихід Христа настав раніше, адже вона є есхатон — остаточна досконалість створіння.
Тут знаходить своє найкраще вираження есхатологізм східних Церков: другий прихід Христа на землю — це факт майбутнього, яке нас очікує. Але для святих воно вже певним чином відбулося. Тому на Сході з такою побожністю поклоняються чудотворним мощам, тілам святих, які збереглися нетлінними після смерті. Вони є невеликою частиною Небесного Єрусалима посеред цього світу. Успіння Богородиці є свідченням цієї надії і запорукою певності у цьому.
Тропар та кондак
Тропар, глас 1: У різдві дівство зберегла ти, в успінні світа не оставила ти, Богородице. Переставилася ти до життя, бувши Матір'ю Життя. І молитвами твоїми ізбавляєш від смерти душі наші.
Слава, і нині: Кондак, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.
Послання святого апостола Павла до Филип'ян 2, 5-11
Браття, плекайте ті самі гадки в собі, що були в Христі Ісусі. Він, бувши в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, але применшив Себе Самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.
Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28
В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що, сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи, отже, їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що кормили Тебе. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають Його.
Проповідь
З давніх-давен Христова Церква радісно святкує празник Успіння Пресвятої Богородиці. Жаль і радість зливаються в одно у цей святий день переставлення Божої Матері, бо свята Церква називає кінець земного життя Пречистої Богородиці не смертю, а сном - Успінням, цим виявляючи віру, що Мати Ісуса Христа, Сина Божого, будучи Всесвятою, тобто вільною від найменшого гріха від першої хвилини зачаття і аж до останньої хвилини її перебування на землі, також була захоронена і від наслідків гріха - смерті та зітління тіла. Той сон - смерть Пречистої були без жодного болю і тривоги, тому одна церковна пісня каже: «Уснула Мати Божа, уснула і сном блаженним спочила. Не знала смерти, болю не знала з життям ся легко розстала».
В Західній Церкві празник Успіння Пресвятої Богородиці називають Внебовзяття, тим підкреслюючи той вінець, котрим удостоїлась Божа Матір. Вона після Успіння була взята на небо і душею і тілом, сподобилася ввійти в Небесну Обитель, яку їй і всім побожним християнам приготував її Син. І не тільки увійти, як звичайна християнка, але бути Царицею Неба і Землі, вищою від ангелів і Матір'ю всіх людей, що шукають її помочі і Небесного заступництва.
В нашій східній традиції цей празник святкується, як Успіння, тобто Богородиця не покинула нас, а тільки переставилася перед лице Бога. Пресвята Богородиця не могла померти так, як вмирають всі люди, бо смерть є карою за первородний гріх, який перейшов на всіх нащадків Адама і Єви. Святий Павло в посланні до римлян пише: «Через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили» (Рим. 5.12). Ми знаємо, що Пречиста була захоронена від первородного гріха, бо інакше не могла стати Матір'ю Сина Божого, тому і смерть її мусила бути іншою. І вона померла, щоб уподібнитися до свого Сина Ісуса Христа.
Христос помер на хресті, був зложений до гробу і третього дня воскрес. Подібно і Пречиста Діва Марія через браму смерті перейшла до щасливого вічного життя. Душа Марії, на відміну від її Сина, не сходила до пекла, але сам Божественний Спаситель, на третій день воскресив її нетлінне тіло, з'єднав з душею, і з ангельськими хорами прийшов і підняв із землі до неба «чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів», щоб Вона, як Цариця ангелів і людей, возсіла у Небесній славі праворуч Свого Сина і у Тройці Єдиного Царя і Господа слави.
Чому так? Бо та, яка своїм материнським серцем і душею була найтісніше з'єднана з Ісусом Христом протягом усього Його земного життя, а особливо у найтяжчі хвилини, як його приходу на світ, так і Його мученицької смерті, має бути подібна до Нього і в вічній з Ним прославі. Тому вона, перейшовши брами смерті, «стала увінчана вінком нев'янучої слави» і стала найближче до нашого Господа у блаженній вічності, як каже Псалом: «Стала Цариця праворуч тебе, в ризи позолочені одягнена, прикрашена» (Пс 45.9).
Ця славна і велична подія тріумфального безболісного блаженного переходу Матері Ісуса до спільного дому Небесного Отця та вічна її прослава і щастя наповнює і наші серця радістю, бо те, що було прокляттям і карою - тілесна смерть, для неї стала Воротами до Царства Небесного, драбиною до Неба.
Смерть є страшна для тих людей, які провадили грішне життя, які не думали про Бога, про вічність, не працювали на спасіння своєї душі. Такі люди, бачачи невпинне наближення своєї смерті, починають розуміти, що прийдеться здати перед Богом справедливий рахунок з цілого життя, і це викликає страх і відчай.
Пресвята Богородиця померла радісно, спокійно, «з любові», як каже Книга Псалмів. Після Вознесіння Христового на Небо в серці Марії панувала безмірна любов і туга за Божим Сином. Каже Святе Письмо, що «любов, як смерть сильна» (П. піс. 8.6), і ця любов Богородиці вийняла її душу з непорочного тіла і підняла до Неба. Безмежна любов до Христа положила кінець її земному перебуванню. Вона «заснула» подібно, як дитина засинає в обіймах своєї матері. Саме тому смерть пречистої називає Церква «Успенням», бо вона перейшла від життя дочасного до життя вічного.
З книги Буття знаємо, що Творець створив тіло Адамове з пороху земного. І коли первородичі всього людства Адам і Єва згрішили, Господь промовив до них: «Ти є порох і повернешся в порох» (Бут. 3.19). Але це не могло відноситися до Благословенної Творцем Матері Христа-Богочоловіка, бо вона була святинею Бога Живого, тою живою чашею, в якій замешкав Предвічний Син Божий, що прийшов на спасіння всьому людству. Тому Господь не дозволив, щоби «було знищене тіло, з котрого Він прийняв своє Тіло і свою Найсвятішу Кров», і тіло Пречистої було взяте на Небо.
Про це ми знаємо з апокрифічної літератури, яка розповідає, що коли апостол Тома, який не був в Єрусалимі в часі смерті і похорону Пречистої, забажав востаннє побачити її Пресвяте Тіло, то в гробі залишились тільки її одяг і квіти, а тіло Богородиці Господь забрав до Неба.
Святий Іван Дамаскин пояснює нам це таїнство Прослави Пречистої Богородиці: «Годилося, щоб Той, хто зберіг її Дівицтво при Своїм народженні, зберіг її тіло нетлінним по смерті. Годилося, аби та, що в обіймах своїх носила Творця як Дитя, перебувала в небесних палатах. Годилося, аби Та, яка бачила свого Сина на хресті та серце якої прошив меч болю, що їх вона не зазнала при народженні Ісуса Христа, аби вона оглядала Його, що сидить по правиці Отця».
Ісус Христос сказав: «Отець не судить нікого, а Синові дав увесь суд, щоб усі почитали Сина так, як почитають Отця» (Ів. 5.22). Син Божий прийняв собі увесь суд Небесний, а Пресвятій Богородиці передав право на Милосердя. Тому Мати Милосердя день і ніч молиться за нас, грішних. Вона - заступниця, охорона, посередниця і прибіжище грішників. І хто має щиру набожність до Матері Божої, той справді буде спасенний, бо якщо Мати скаже: «Так», то Син її не відповість: «Ні».
Тому у свято Успіння Матері Божої, кожна мати має можливість особливо звернутися до своєї Небесної Матері і Наставниці. Ті матері, що мають хворих дітей, чи ті, що передчасно поклали своїх дітей до гробу, повинні віддати своє терпіння Діві Марії. Вона також дивилася на смерть свого Сина, але знала, що це є необхідним для спасіння нас усіх, тому сказала: «Нехай так станеться». І кожен, хто переносить тяжкі терпіння в своєму житті, і хто скаже так само, жертвуючи ті терпіння і труднощі за своїх дітей і ближніх, той отримає нагороду в Небі і Божу ласку.
У цей день всі дівчата і матері, які, можливо, зрадили своїм життям Божого Сина і Його небесну Матір, а тепер бажають прощення, впадіть на коліна у молитві перед Марією. Вона має для вас в своєму серці особливу любов.
Батьки, які плачете над дітьми, що заблукали далеко від Божого Серця, припадіть до Марії. Марія буде шукати їх, як шукала свого дванадцятилітнього Сина. І через ваші молитви Вона віднайде ваших дітей і запровадить їх до Бога.
Зрештою, в кожного з нас буває час, коли ми не сміємо звертатися до Бога і наша гріховність видається нам страшною стіною між Богом і нами. Тоді шукаймо втіху у спілкуванні з Пресвятою Богородицею, бо впевнені, що Вона, як рідна мати, не відвернеться від нас, з якою б ганьбою ми до Неї не прийшли. Засилаймо щирим серцем до Матері Милосердя молитвенну жертву «Богородице Діво» і з довірою, надією і любов'ю кличмо: «Пресвятая Богородице, спаси нас!» І вона вислухає і допоможе, бо «ще не чувано ніколи, щоб Вона не помогла».
о. Олександр Селезінка
"Сівач", серпень 2008 Ч. 8 (107) рік 10
Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону Успіння Пресвятої Богородиці. |