2. Святе Євангеліє навчає нас про те, що ми не є власниками, а лише розпорядниками дібр, котрі посідаємо; не можна їх трактувати як виключну власність. Потрібно лише визнати їх, як за середники, котрими послуговується Господь, взиваючи кожного з нас, щоб стали ми посередниками Його провидіння щодо ближнього свого. Як пригадує нам Катехизм Католицької Церкви, матеріальні блага отримують спільнотну вартість, згідно із засадою їхнього загального призначення (ККЦ 2404). В Євангелії Ісус напоумлює тих, які посідають земні багатства і використовують їх тільки для себе. Відносно великої маси людей, які терплять голод, позбавлені усього, звучить, неначе потужний закид святого Івана: „Якби хтось на світі посідав майно і бачив, що брат його терпить не достатки і замкнув би перед ним своє серце, то як може бути в ньому милість Божа?” (1 Ів. 3,17). Найсильніше лунає заклик до ділення з ближнім своїм у країнах, де більшість становлять християни, бо вони несуть велику відповідальність за тих, які терплять бідність і опущення. Прихід до них з допомогою є вимогою справедливості, а це є ще більше ніж актом милосердя!

3. Святе Євангеліє виокремлює характерну рису християнської милостині, яка має бути подана в таємниці: „Нехай не знає твоя ліва рука, що чинить права...”, каже Ісус: „Нехай твоя милостиня залишається в таємниці” (Мт. 6, 3-4). А дещо Ісус сказав ще скоріше, що не належить хвалитися власними добрими вчинками, щоб не ризикувати втратою нагороди в небі (Мт. 6, 1-2). Учень має турбуватися про те, щоб усе слугувало більшій хвалі Бога. Ісус нагадує: „Так нехай ясніє Ваше світло перед людьми, щоб бачили Ваші добрі вчинки і хвалили Отця вашого, який є в небі” (Мт. 5,16). Отже, все потрібно чинити на славу Божу, а не на власну. Нехай свідомість цього товаришить Вам, дорогі браття і сестри, товаришить кожному жестові допомоги ближньому, не допускаючи до того, щоб служив звертанням уваги на себе самих. Якщо виконуючи (сповняючи) добрі вчинки, не беремо під увагу хвалу (славу) Божу і правдиве добро братів наших, а турбуємося про особисту користь чи аплодисменти, то своїм життям не поступаємо згідно з Євангельською перспективою. В сучасному суспільстві така експресія трапляється дуже часто. Євангельська милостиня не є звичайним чоловіколюбієм, а радше є конкретним виявом милосердної любові, Божої чесноти, яка вимагає внутрішнього навернення на любов Божу і ближніх до наслідування Христа, Який, вмираючи на хресті, віддав цілого Себе заради нашого спасіння. Як не дякувати Богові за таких осіб, що потиху, здалека від рефлекторів ненадійного суспільства сповнюють в цьому дусі великодушні вчинки, підтримуючи ближнього в потребі? Зовсім не багато є користі від давання власних дібр іншим, якщо внаслідок цього наше серце сповнюється гордістю; чому не шукає в людей признання за вчинки милосердя той, хто знає, що Господь бачить таємне і за це таємне винагороджує!

4. Запрошуючи нас бути щедрими та давати потребуючим, Святе Письмо вчить нас, що більше радості приносить давання, ніж отримування (див. Дія. 20, 35). Коли ми робимо речі з любові, ми висловлюємо правду нашого буття; насправді ми були створені не для нас самих, але для Бога та наших ближніх (див. 2 Кор. 5, 15). Кожного разу, коли ми заради любові до Бога ділимося нашими добрами з потребуючим ближнім, ми довідуємося, що повнота життя походить саме від любові і що наше добро нам повертається у повноті миру, внутрішнього задоволення та радості. Наш Отець, що на Небесах, віддячує за нашу щедрість Його святою радістю. Навіть більше, святий Петро включає серед духовних плодів милосердя прощення гріхів. „Милосердя, – він пише, – покриває багато гріхів” (Пт. 4, 8). Часто чуємо у великопостних Богослужіннях, що Бог дає нам, грішним, можливість отримати прощення. Той факт, що можемо поділитися з потребуючими нашими матеріальними благами, допомагає нам реалізувати цю можливість. В цю мить я думаю про тих, які відчувають себе віддаленими від Бога через силу гріхів, що скоїли, зі страхом навіть звернутися до Нього. Наближаючись до наших ближніх в акті милосердного давання, ми наближаємося до Бога; милостиня може стати інструментом справжнього навернення та примирення з Господом та нашими братами.

5. Милостиня вчить нас щедрості любові. Святий Венедикт Коттоленьйо справедливо радить: „Ніколи не лічіть монети, що віддаєте. Я завжди це повторюю, якщо, даючи милостиню, ліва рука не знає, що робить права, то й сама права не повинна знати, що вона робить” (Вислови та думки, н. 201). Стосовно цього дуже важливою є євангельська розповідь про вдову, котра зі своєї бідності поклала до скарбоньки у храмі „все, що вона мала на життя” (Мк. 12, 44). Її мала та незначна пожертва стає великим символом: ця вдова дала для Бога не від свого багатства, вона навіть не дає те, що вона має. Вона жертвує те, чим вона є, вона жертвує себе саму.

Ми читаємо розповідь про цю подію безпосередньо перед історією страждання та смерті Господньої. Він, як святий Павло каже, зробив себе бідним, щоби нас збагатити зі своєї бідності (див. 2 Кор. 8, 9). Він дав цілого себе за нас. Піст, рівно ж через практики милостині, надихає нас наслідувати Христа. Навчаючись від Христа, ми можемо перетворити ціле наше життя у глобальну жертву. Наслідуючи Його, ми вчимося не просто віддавати частину нашого майна, але вчимося віддавати самих себе. Адже ціле Євангеліє можна підсумувати у одній заповіді любові. Традиція давати милостиню у часі посту в такий спосіб стає засобом поглибити наше християнське покликання. Безкорисливо жертвуючи собою, християни приносять свідчення про те, що саме любов, а не матеріальний інтерес лежить в основі закону християнського існування. Любов, в такий спосіб, дає особливу вартість акту милостині. Любов надихає на різні типи милосердя, відповідно до можливості, котрі мають різні люди.

6. Дорогі брати і сестри, піст запрошує нас „навчити себе” духовності, через практику милосердя ми вчимося бачити в інших обличчя самого Ісуса Христа. У Діяннях Апостолів ми читаємо, що Апостол Петро сказав до бідняка, котрий просив милостині біля воріт храму: „Я не маю ані срібла, ані золота, але те, що я маю, я даю тобі. В ім’я Господа нашого Ісуса Христа – ходи” (Ді. 3, 6). Даючи милостиню, ми жертвуємо щось матеріальне, знак більшого дару, котрий ми можемо давати, сповіщаючи іншим нашого Господа, нашого Ісуса Христа. Нехай, отже, цей час посту стане моментом нашого наближення до Ісуса Христа, щоби ми стали справжніми свідками Його любові. Нехай Марія, Мати і вірна слугиня Господня, допоможе вірним увійти в „духовну битву” посту, озброєні молитвою, постом та практикою милосердя, щоби ми прийшли до святкування світлого празника Воскресіння Христового відновлені у дусі. З цими побажаннями я із щедрістю засилаю вам моє Апостольське благословення.

Папа Венедикт XVI.