|
Високопреподобні Отці-Душпастирі, монахи, монахині,дорогий наш віруюний у Христаукраїнський народе!
У цей величний і торжественний день співаємо Христос Воскрес!
А св. Іван Золотоустий проголошує перемогу життя над смертю: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос і ти провалився … і нема ні одного мерця в гробі …»
Але разом з цим ми бачимо власними очима, ми чуємо страшні звістки про те, що смерть є присутня в нашому земному житті. Помирають наші ближні, помирають дорогі нам люди.
Проте смерть буває різна. Буває тілесна смерть, але й буває смерть ще страшніша, духовна – це розлука людини з Богом. Ця смерть протягом тисячоліть до приходу Христового була досвідом всього людства. Відійшовши від Бога та втративши Його як джерело свого життя, людство почало не тільки помирати тілесно, але почало цілковито та на завжди віддалятися від спілкування з Ним. Померши без Бога – старозавітня людина залишалася мертвою без Нього.
І ось Христос, Син Божий, Бог Живий прийшов на землю. Він жив людським життям. Будучи Богом Живим, самим Життям, Він взяв участь у всьому, що складало долю людини: холод, голод, втомленість та найстрашніше – Він прийняв смерть. Як Бог Він не міг померти; але, як Богочоловік з любові до нас Він розділив з нами наше життя. З Богом залишився і був відкинутий людьми; з людьми не розлучився навіть на Хресті – на Хресті Він сказав найважчі слова історії: Боже мій, Боже мій, навіщо Ти Мене покинув?! І помер: саме Життя померло, погасло світло, яке є Світлом по своїй суті.
І ось зійшов Христос Своєю душею в Богом залишену Безодню, де перебувала старозавітня людина. Коли Христос увійшов до цього страшного місця, Він Собою, Своїм Божеством, вічним Життям та невмирущим Світлом заповнив все. І ця смерть є назавжди переможена; тепер смерть ми називаємо Успіням, тимчасовим сном. І коли вмираємо, ми вирушаємо не в безодню відчаю та печалі, а до Бога, що полюбив нас так, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб ми повірили в Його любов!
І чи можемо ми в цій любові сумніватися, коли ми бачимо та знаємо, що ця любов Богові вартувала: життя Христа, відкинутість людьми, його смерть та жах Гетсиманського саду, коли Він чекав смерті, знаючи, що Його зрадив близький учень, знаючи, що через декілька годин Петро, інший Його учень, від Нього відречеться і що всі Його залишать вмирати наодинці, вмирати одному...
І цим нам Ісус говорить: Дивіться: це Я на Себе перейняв. Я помер, щоб ви вірили, що Бог вас любить і тому, що Він вас любить, ви є врятовані! Тому що порятунок наш не від нас залежить, а від цієї жертвенної любові...
А як ми можемо відгукнутися на цю любов? Ми можемо цю любов прийняти благоговійно та трепетно в наші серця. З подивом стати перед цією жертвенною, непереможною, Божественною любов’ю. Якщо ми це зрозуміли, тоді ми можемо перетворити все своє життя на благодарення: поклонятися Господеві не через якийсь борг, не з потреби виконувати Його заповіді, а сказати: Господи! Якщо Ти нас так любиш, то можна Тебе почитати, любити, слухатися, тому що Твій шлях – це є шлях життя... І все наше життя, все без винятку зробити не словом подяки, не піснею подяки, а живою подякою. Так любити кожну людину, як її полюбив Бог: за будь-яку ціну і до кінця.
І якщо ми вчимося таким чином любити, то світ наш стане новим, іншим світом; тоді прийде до нас Царство Боже, Царство миру та любові – нове життя. Однак для цього кожен з нас має померти – не тілесною смертю і не жахливою смертю розлуки, а відмовою від самолюбства, від пошуків свого, а відкритись Богові, відкритися іншим та жити для інших.
Тому що воскреснути вічним життям може той, хто скинув зі своїх плечей, як старий та непотрібний одяг, все тимчасове і тлінне.
Тому живімо і створюймо саме такий світ, світ з Богом. Тільки тоді буде задоволений нашими вчинками Господь і ми з радістю поглянемо Йому і кожній людині в обличчя.
Дорогі в Христі, у цей величний празник „торжества усіх торжеств" скріпі-мо нашу віру у наше воскресіння, та оновімо нашу надію на щасливе вічне життя з Воскреслим Христом у Царстві Небеснім. Це дасть нам силу перено-сити всі наші особисті та суспільно-громадські біди. У Христі Воскреслому бадьорімося, „бо Він подолав світ! Цей день, що його створив Господь, так радіймо та веселімся в ньому" (Пс. 118, 24). У цьому світлому дні Великодня вимолюймо в Господа небесних благодатей для всіх страждаючих і терплячих братів наших, для осиротілих, опущених, вдів і сиріт, для всього духовенства, монашества та всіх вірних нашої Єпархії в Україні та на чужині.
В часі цих великих свят Воскресіння Господнього душею линемо і до Вас, сини і доньки, які у далекому краї шукаєте кращої долі для себе і своїх родин. Вам запевняємо наші молитви до Христа Воскреслого за полегшення Ваших терпінь. Нехай Воскреслий Христос наповнить Ваші серця несхитною вірою та гарячою любов'ю до Бога.
У ці радісні дні засилаємо вітання для всього духовенства єпархії. Ваше життя і служіння – це проповідь про Воскресіння Христове і праця над воскресінням людських душ. Нехай Господь допоможе вам добре послужити Йому тут на землі, а на небесах дати достойну відповідь за себе і за свою паству.
Щиро вітаємо місцеву владу і хочемо побажати, щоб Ваша праця несла користь людям та Батьківщині нашій Україні.
Вітаємо всіх вірних Єпархії і всіх християн та всіх людей, які вірують у Воскресіння Христове і щиро люблять Бога і ближніх. Нехай Господь подасть вам мир і радість духовну та по всі дні вашого життя укріпляє вас на дорозі до спасіння, яку Господь відкрив нам Своїм Світлим Воскресінням.
Возлюблені у Господі! Ми ваші духовні пастирі, благаємо вас: ,,Воскресіння день! Просвітімося торжеством і одні одних обнімімо, та скажімо: Браття! І тим, що ненавидять вас простімо все з воскресінням і так заспіваймо: „Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував!"
Благословення Всемогутнього Бога Отця,
любов Воскреслого Христа і світло Святого Духа
нехай буде з усіма вами тепер, кожен день вашого життя,
і на віки вічні! Амінь.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
† Кир Володимир ВІЙТИШИН,
Правлячий Архиєрей Івано-Франківської Єпархії
† Кир Софрон МУДРИЙ ЧСВВ,
Єпископ-Емерит
|
