Про ікону
Ікона Воскресіння представляє Христа не в ту мить, як Він виходить з гробу, а тоді, коли Він розбиває його. Христос виходить з гробу не як той, хто звільнився від смерті і тікає геть. Адже Господь переміг смерть не задля себе самого, як це могла б зробити надлюдина. Велич воскресіння Христа полягає в тому, що Він входить у царство князя темряви, який тримає в неволі Адама та його нащадків.
Воскреслий, сяючий Христос у динамічній позі є центром величавої й багатої змістом композиції Зішестя в Ад. Вся Його постать у повний зріст оточена небесним сяйвом мандорли продовгастої форми, бо де Христос – там небо. Світло випромінюється як з воскреслого Христа, так і з мандорли, адже небо вже не приховане – воно відкрите завдяки перемозі Христа над гріхом і смертю.
Христос зображений у білих з позолотою ризах. Він стоїть над розбитими воротами аду – досі непоборимою в'язницею смерті. Під цими воротами в темному аді видно розторощені тепер символічні знаряддя тортур. Ад, алегорично персоніфікований, лежить зв'язаний, безсилий.
Із зображення на іконі не зрозуміло, чи Христос сходить в Ад, чи це вже мить Його повернення звідти. Він простягає руки Адамові та Єві, слідом за якими двома великими процесіями із землі виходять усі попередні покоління аж до Його пришестя. Зображено майже цілу дугу спасіння, яку проходить Господь. Сцена Зішестя в Ад – це величне святкування життя й очікування воскресіння, бо Христос не забув про тих, що в гробах, а пішов шукати за ними.
Ікона показує нам також дві сфери духовного життя. У царстві смерті, зруйнованому Христом, панує порок та лихі помисли, які спонукають людину служити цьому царству. Їх зображають у вигляді темних постатей у підземній печері. Друга сфера – це сфера Христа, який діє протилежним чином. Христос відкрито показує чесноту, до якої людина доходить, слухаючись духовних помислів і жертвуючи егоїзмом.
Тропар та кондак
Тропар: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував.
Слава, і нині: Кондак, глас 8: Хоч і у гріб зійшов ти, Безсмертний, та адову зруйнував ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся, і твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресення.
Діяння святих апостолів 1, 1-8
Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже. Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.
Євангеліє від Івана 1, 1-17
В началі було Слово, і Слово було в Бога, і Слово Було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталося, і без Нього ніщо не сталося, що повстало. У Ньому було життя, і життя було світло людям. І Світло в тьмі світить, і тьма Його не обняла. Був чоловік, посланий від Бога, ім'я йому Іван. Він прийшов на свічення, щоб свідчити про Світло, щоб усі повірили через Нього. Не був він Світло, але щоб свідчити про Світло. Був Світло істинне Той, Хто просвічує колену людину, що приходить на світ. У світі був, і світ через Нього стався, і світ Його не пізнав. До свого прийшов, і свої Його не прийняли. А котрі прийняли Його, дав їм власть дітьми Божими стати, віруючим в ім'я Його. Що не з крови, ні з похоті тіла, ні з похоті мужа, а від Бога родилися. І Слово тілом стало, і вселилося в нас, і ми виділи славу Його, славу як Єдинородного від Отця, повне благодаті й істини. Іван свідчить про Нього і кликав, кажучи: Це був Той, про кого я говорив, Той, що по мені гряде, передо мною був, бо перше мене був. І з повноти Його всі ми прийняли, і благодать за благодать. Бо закон Мойсеєм був даний, благодать же й істина через Ісуса Христа сталася.
Проповідь
У цей провіщений і святий день, царський і Господній, свято над святами і торжество всіх торжеств, звертаюся до вашої, повних сердець, любові, із привітальним словом та коротким роздумуванням про Воскресіння ГНІХ. Його життя було коротке, але за цей період часу, тридцять три роки, «він виповнив довголіття», котре продовжується у людях, що живуть його любов’ю. «Любов у тому, щоб жити, за його заповідями. А заповідь ця, …, щоб ви в любові жили» (2 Ів 1,6), - навчає святий Іван євангеліст; котрий мав велику честь: покласти свою голову на груди Спасителя і відчути биття його люблячого серця. Що ми повинні відчути у цей урочистий духовний день? Якщо тільки відчути, це – буде зовсім замало. Чому? - Відчуття підводять. У це свято, в цю велич урочистості - ми повинні глибоко вникнути духом та пережити її разом з воскреслим Христом, й всіма учасниками цієї події, апостолами, учнями, близькими до Христа, а також нашими предками, котрі на потязі століть заглиблювалися у велику правду спасіння. Воскресіння Христа – не тільки стверджений історичний факт, котрий довго заперечувався у нашій країні видуманими безбожними програмами, але це – правда, котра несе з собою великі зобов’язання до тих, хто почувається і називає себе християнином. Коли ми роздумуємо про це з перспективи пройденого часу і пригадаємо, як смішили себе радянські ідеологи, котрі твердили, що Христос видумана особа, такої не було та жодна історія з ним не пов’язана. Тоді, якщо не було, то й заперечувати немає чого.
Але ми повернімося до наших роздумів, пригадаймо збиткування людей над невинним чоловіком, Ісусом, котрий нічого злого не зробив. Він приносив зцілення недужим та проганяв бісів (пор. Лк 8,2), повернув трьом мертвим духа і вони стали живими, як попередньо. Прийшов шукати загублену вівцю, щоб її спасти, тобто, за тебе і за мене віддав життя, коли ми губилися у проваллі своїх життєвих промахів, втікаючи від Божої любові, а кидаючись в обійми диявольського обману. Якого це обману? А дуже простого: хто не виконує заповідей Божої любові, той практикує сатанинські примхи, причетний до його затій і якби хтось себе не обороняв – правда існує одна. Яка правда - одна? Я і ти конкретно, перебуваємо у світлі Христового воскресіння або у темноті диявольської брехні. Ми – слуги Небесного Отця, або його ворога: злого духа. Усі люди світу поділені на два табори. Кажу світу, щоб хтось не приймав цього як політичний стан в Україні і не ділив на «помаранчевих та синіх». Які докладно два табори? Перший табір – Христа, інший – диявола. І сам Син Божий сказав: «Хто не зо мною, той проти мене; і хто зо мною не збирає, той розсипає» (Лк 11,23). Припускаю, що ти брате й сестро ходиш у церкву, але це ще не означає, що стоїш по стороні Христа. Апостол Юда ходив з Ісусом, був очевидцем його чудес, відповідав за поручені фінансові справи, так скажемо теперішньою мовою, але зрадив Спасителя, як сам признався, «видавши кров невинну». Зовнішня присутність біля Господа; мова, як часто люблять говорити, що вірю в Бога, ходжу в церкву, молюся, тощо – не оправдують. Не спішімося уже себе самих робити праведниками. Стриваймо. Постав запитання своєму сумлінню і щиро дай відповідь. Чи я ходжу в церкву кожної неділі та кожного свята? Якщо ні, тоді що мене оправдує? Чи молюся щоденно і яка моя молитва? Як дотримуюся святого посту? Чи не гніваюся з ніким? Може чиню комусь скриту кривду? Кривду ближньому, - своєму народові? Не дотримуюся подружньої вірності? Не живу чесно у передподружньому житті? Зловживаю алкогольними напитками? Одурманюю свій розум наркотичними препаратами? Які сороміцькі слова ми чуємо на вулицях наших міст і сіл? Як часто ми далекі від сумлінного виконання своїх обов’язків: батька або матері, сина чи дочки; чоловіка і жінки; священика і вчителя, викладача; студента й простого робітника; депутата і військовослужбовця, тощо. Чомусь насуваються слова скарги автора святого псалма: «Зіпсувалися, мерзоту коять; нема нікого, хто добро чинив би» (Пс 14,1).
Христос воскрес не для того, щоб нас оскаржувати, але оправдувати за практику любові до Бога та ближнього. Дивися, як трудно було заспокоїтися ворогам, що вилилося немилосердним й незаконним бичуванням, глумом, насмішками, несправедливим засудом та розп’яттям на хресті Сина Божого. Страх ходив за ними та жив у них, не даючи їм спокою. Вони боялися мертвого тіла, тому прийшли до Пилата і сказали: «Ми пригадали собі, пане, що той обманник за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну. Звели, отже, щоб гробниця була добре забезпечена аж по третій день…» (Мт 27,63). І що сталося? Христос помер на хресті. Йому пробили списом бік, з котрого вийшла кров і вода. Загорнули тіло, за юдейським звичаєм, у пов’язки та покривало. Положили у скалистий гріб і привалили важким каменем. Запечатали гріб та поставили сторожу. Нічого не допомогло, хоч все було так детально зроблено та сплановано. Прийшов третій день, «великий зчинився землетрус, - ангел бо Господній зійшов із неба, приступив, відкотив камінь і сів на ньому» (Мт 28,2). Сторожа опинилася у місті та розповіла первосвященикам, що Христос воскрес, а ті порадившись заплатили їм гроші, мабуть, більше як Юді за зраду і веліли говорити, що учні вкрали його (пор. Мт 28,11-13). А тим часом, ми довідуємося, що учні зі страху переховувалися, боялися показатися на люди, а до усього цього не вірили у його воскресіння певний час. Це подібна правда з нашою вірою та нашим служінням Творцеві: якось служимо йому, не вірячи.
Любі брати і сестри! Правди воскресіння Спасителя заперечити неможливо, її можна не прийняти до свого серця. Можна у це не вірити і заставити когось до віри неможливо. Насильно накинута віра не буде вірою, а залишиться насильством. Людина вільна у своєму виборі. Кожен вибирає для себе табір Христа або стає у ворожий: проти нього. Хто служить, той служить Богові або мамоні, дияволу. Воскресіння Господнє показує напрям нашого служіння. Надіюся, що ми стараємося бути у таборі Божого Сина і йому служити. Загляньмо глибоко і щиро у наше сумління, там отримаємо відповідь про наш духовний стан.
Усіх від усього серця вітаю із святом світлого воскресіння Ісуса Христа! Хай відгомін слів мого привіту достукається до кожного серця вірних нашої Греко-Католицької Церкви, теж, до вас, що берете участь біля телевізійного екрану та усіх людей доброї волі. Бажаю усім рівноваги духа, внутрішнього спокою та правдивої радості. Це духовне свято і йому не може стати нічого на заваді. Хай воскреслий Христос усіх нас наповнить радістю та миром, любов’ю й милосердям! Користуючись нагодою, усіх прошу молитися за добру долю для нашого народу, за гідний вихід із трудної політичної ситуації, в котрій опинилася наша держава. Вірю, що все вийде на добро, а ми будьмо пильні й відповідальні за добру долю України й нашого народу!
Бажаю, щоб цей християнський привіт: Христос воскрес, - звучав з переконання, завжди по-новому та щиро наповняв нас своєю духовною силою!
Христос воскрес!
Владика Ігор Возьняк
Св. Юр, 08.04.2007
|