– Коли Бенедикт XVI завітає в Україну? Чи не був візит владик УГКЦ провісником можливого приїзду Понтифіка до України?
– Коли ми мали загальну аудієнцію всіх владик разом, то була мова про те, що Україна чекає на Святішого Отця, так само, як і чекала візиту попереднього Понтифіка. Наразі в цьому напрямку є тільки позитивні думки. Я думаю, що треба, аби в цьому питанні була задіяна і українська влада. Приїзд Папи в Україну є можливий, але сказати конкретно, коли це станеться, зараз не можна.
– Чи задоволений Папа розвитком політичної ситуації в Україні? Можливо, саме через Вас він передав якісь особливі побажання щодо покращення життя в державі?
– Я б сказав, що наша зустріч із Папою була більше духовною. До питань політичних ми не зверталися. Святіший Отець радий, що в нас закінчилося безбожництво, що ми маємо незалежну державу. Тішить його й те, що в нас підтримуються християнські цінності і ми маємо волю церкви. Святіший Отець благословляє нас до такої праці, яку ми робимо в такому розумінні.
Що стосується політичної ситуації. Якщо Папа виступає за припинення війни в Іраку, то тут немає політики. Питання полягає в тому, щоб не вбити і не чинити насильства над людьми. Папа дотримується того, щоби бути над політикою і без політики. В загальному Церква дотримується того, що найперше Господь сотворив людину, а вже тоді людина створила державу. І тому як би високо не клала держава свій закон, це є закон людський. Але Божий закон завжди є вищий. І тому потрібно це розуміти. Нехай це буде навіть президент чи цар якоїсь країни, він все одно повинен скоритися перед законом Божим.
– Церква постійно заявляє про те, що вона не займається політикою. І все-таки, Церква в державі не може існувати сама собою. Тому як сприймає духовенство зміну державної влади після кожних виборів?
– Церква, так само як і народ, сподівається, що прийдуть кращі часи і почнуть функціонувати демократичні зміни. Якщо дивитися зі сторони, то Україна дуже стрімко розвивається. Можливо, ми того не бачимо, але часто при розмові з людьми, котрі до нас приїжджають, можна почути, що країна позитивно розвивається. В один період в нас було стрімке зростання будівництва, потім був застій. І тепер місто знову розбудовується. Що ми будуємо? Будуємо свою батьківщину. Якщо інші країни йшли десятиліттями до свого розвитку, то ми стрімкими темпами підійшли до того, що маємо сьогодні. Звичайно, є ще велика різниця у заробітній платі, у рівні життя, який мав би бути значно вищим.
Що було б, якби Церква опустилася на щабель нижче і зайнялася політикою? Скажімо, Церква могла б створити свою партію. І та партія зовсім не відставала би від інших партій. Ми маємо певну кількість вірних, священнослужителів. Але будуть інші партії, які між тою партією, яка була б створена Церквою, мали би якийсь дотик протистояння. Тому ми не можемо сказати, що Церква може зібрати всіх своїх вірних в одну партію. Кожен має свої симпатії. А Церква має бути вище. Тому, пам’ятаєте, було звернення Синоду єпископів, щоб священики не брали участі у виборах як кандидати у депутати. Це робиться тому, що священик повинен бути для всіх однаковою духовною особою. Якщо ми вплутуємося в політичне, то можемо втратити духовне. Можливо, Церква протягом віків уже навчилася жити. Бо були такі часи, коли Церква робила політику. Знаємо, до чого то довело і що є сьогодні.
– Чи всі політичні діячі можуть бути симпатичними для Церкви?
– Світ побудований на конкуренції. Якщо її не буде, то буде застій, китайська стіна. Дуже хотілося б, щоби всі політики вели своє життя, свою діяльність, покладаючись на закон Божий. Мова йде не тільки про кривду проти Бога, але й проти ближнього. Якщо робиться кривда ближньому, то Церква не може мовчати. Церква завжди старається підтримувати чесних політичних діячів, котрі бачать волю народу. Навіть у той час, коли українці не мали своєї держави, Церква займалася національним вихованням. Чому, скажімо, Галичина залишилась україномовною? Бо вона завжди залишалася свідомою. Церква дала великих патріотів, провідних діячів, таких як Шухевич, Бандера. Таких людей можна нарахувати дуже багато. Коли сьогодні постала держава, вона має займатися національним вихованням, а Церква – духовним. Тому ми не хочемо щось від когось забирати, а хочемо робити спільну роботу. Хоча й живемо ще тими старими методами, що Церква відділена від держави. Дуже часто ми стикаємося сьогодні із закликами про те, щоб не впускати священика до школи. Та що священик зробить злого?
– Наша віра вчить нас, що все, що стається, дане нам від Бога. Очевидно, так само можна сказати і про наших політичних діячів, котрі приходять до керма держави...
– Якщо би так говорити, то треба забути певні речі. Господь для людини створив світ і дав людині волю і закон. І якщо буде щось відбуватися з погляду Божого для людини, то це буде порушення людської волі. Тому кожен з нас знає, що ми можемо робити і добро, і зло. Знаємо також, що ми за це будемо відповідати. Подібно каже лікар, коли застерігає не вживати певні ліки, котрі можуть нашкодити здоров’ю. Так само ми маємо дороговказ Церкви, як ми маємо чинити. Ще раз наголошую – кожен буде за свій вчинок відповідати. Щодо політиків, даних нам від Бога, то ми маємо приклади таких людей, як Гітлер чи Сталін. Їх дав Господь. Скажімо, наше народження є таємницею. Такою ж була і їхня таємниця. Як вони прислухаються до закону Божого, якою дорогою вони підуть? Напевно, за те вони й будуть відповідати. Якщо ми осуджуємо, то, напевно, і там будуть осуджені за те, що було вчинене. Людську волю Господь не позбавляє, і з неї постає небезпека. Людина своїм розумом дійшла до атома. Але коли ми з тим атомом будемо зле поводитися чи легковажити, то будемо мати Чорнобиль. Чи це Господь допустив? Чи ми хочемо нашу недбайливість та халатність кинути на Господа? То є несправедливо.
– Зовсім недавно ми стикнулися із тим, що при владі був Віктор Янукович, минуле котрого не зовсім приємне для ідеалів справжнього християнина. Що думає Церква з цього приводу – він був також від Бога?
– Я зроблю порівняння. Можливо, воно буде недоречне, але кожен з нас має шанс. Кожна людина має шанс поправити своє життя, покращити його. Якщо брати з історії Церкви, ми знаємо Савла, який переслідував Христа, а став апостолом Павлом. Але ми знаємо доброго апостола Юду, який став зрадником. Тому в таких випадках дуже важко давати певну критичну оцінку. Хотілося би, щоб у нас виходило те порозуміння, до якого прагне Президент. Ані Партія регіонів, ані „Наша Україна” чи БЮТ не є якимись іншими. Ми ні з ким не воюємо. Ми будуємо одну батьківщину, ім’я якої – Україна. Чи вона є на Донбасі, чи на Закарпатті, вона має бути однаковою. Однаковими мають бути і наші цінності, які ми маємо нести для того, щоб полегшити життя наступному поколінню. Треба зробити собі життя таким, якого ми заслуговуємо. Бо всі ми розуміємо, що там, де прибране подвір’я і гарний будинок, там і гарний господар. Так само ми можемо сказати і про держави, рівень життя, людей, дороги. Тому я б не засуджував когось із політиків. Кожен з нас має шанс поправитися.
– Приходячи до влади, чиновники та депутати отримують благословення від представників духовенства, складають присягу, тримаючи руку на Євангелії. Проте далеко не завжди вони дотримуються своїх обіцянок. Чи розцінює Церква такі поступки як гріх?
– Якщо людина дає обіцянку, то вона має її дотримуватися. Не треба чекати аж до гріха, це навіть людська непорядність. Коли ми говоримо про гріх, потрібно говорити і про поправу. Біда тому, хто не має тої поправи. Іншими словами, це виглядає так: хто впав в болото і не хоче вставати, то над ним висить біда. А хто встає і хоче очиститися, то ще є порятунок. Ще є надія на поправу.
– Українська греко-католицька церква вирішила визнати гріхом порушення правил дорожнього руху. Чим це спричинено і як, на Вашу думку, таке нововведення сприймуть пересічні громадяни?
– Я б не назвав це нововведенням. Це є те, що належить до закону. Коли ми цим нехтуємо, то з цього виходить велика жертва. Бачимо, скільки щодня стається дорожньо-транспортних пригод, аварій, де помирають люди. Тому це є гріхом проти нашого ближнього. Це не стосується тільки того, хто їде на автомобілі. Це стосується того, хто керує кіньми, літаком і так далі. Кожен має дбати про те, щоб не сталося якоїсь біди. Якщо у Львові сталася авіакатастрофа, то хіба там не було гріха? Хтось щось злегковажив. І це якраз є виною не тільки перед людьми, але й перед Богом. Це стосується і звичайних пішоходів, щоби вони були уважними на дорозі.
– В Україні будуть створюватися загальноосвітні навчальні заклади під патронатом Церкви. Така практика не є новою і давно існує в цивілізованому світі. В Івано-Франківську це також не новина. Чи можуть бути створені подібні навчальні заклади в області і коли Католицька школа святого Василія зможе перейти в нове приміщення на вулиці Шевченка?
– Напевно, такі школи будуть потрібні, адже ми бачимо потреби суспільства. Маємо приклад із Католицькою школою святого Василія Великого. Ми мусимо половині батьків просто відмовляти, бо не можемо прийняти їхніх дітей. Причина проста – не вистачає приміщення. Для створення подібних навчальних закладів потрібні відповідні закони. Такі закони діють в Європі. Чим ближче ми підходимо до Європейського Союзу, тим ближче є можливість відкриття подібних шкіл. Іншого бути не може. Якщо у цьому буде зацікавленість батьків, то ми будемо працювати над відкриттям таких шкіл. Що стосується Католицької школи, то церква своє слово сказала. Ми готові передати під школу будівлю, котра колись була семінарією. Є вже деякі порозуміння із владою. Церква не може напряму діяти із військовими. Ми звернулися до обласної ради із проханням передати будинок церкві на потреби Католицької школи. Депутати прийняли таке рішення. Але виконавчий корпус цього ще не виконав, бо є певні проблеми – немає куди переселити військових. Від імені єпархії та Блаженнішого Кардинала Гузара був написаний відповідний лист до Президента. Маємо такі відомості, що вже є відповідь у керівництва облдержадміністрації. Ми б дуже хотіли, щоб це сталося якомога швидше, щоб можна було зробити відповідний ремонт і з 1 вересня там би вчилися діти. На сьогодні в школі така ситуація, що діти змушені навчатися в келіях монастиря.
Інтерв’ю записав Володимир Бодак, подав диякон Юрій Трухан – секретар Владики Володимира (Війтишина) – Єпарха Івано-Франківського.
|