З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.
Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.
Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсеєві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсеєві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".
Про ікону
Іконографія цього празника зображає Дитятко Ісуса, Богородицю, праведника Симеона, пророчицю Анну та св. Йосифа. Дитятко Ісус зображений у білому одязі, як у мить Його Преображення на горі Тавор, адже Він приносить Духа всьому, що було земне. На іконі "Стрітення" саме Старий Завіт поспішає одержати своє власне значення в особі Ісуса. Тому священик обнімає Дитя надзвичайно приязно, прийнявши Його з рук Богородиці, яка простягає Його широким, сповненим покори жестом. Праведник Симеон з великою пошаною й почитанням тримає на руках Спасителя Ісуса, зображений з традиційним німбом і написом ό Ων. На більшості іконах "Стрітення" зображений престіл: і обряди, і Письмо потребували нового духа.
За старовинним звичаєм руки Симеона покриті — з пошани до царського маєстату Ісуса. Симеон немов говорить до Дитятка Ісуса. Святе Євангеліє описує, що він під натхненням Святого Духа висловив чудний гімн: «Нині; Владико, можеш відпустити слугу свого... бо мої очі бачили твоє спасіння...» (Лк. 2, 29-32).
Богородиця та Йосиф здивовані подією (Лк. 2, 33), бо Симеон заявив, що довкола Христа будуть вестися великі спори, а Його мати зазнає великого болю, немов меч прошиє її душу (Лк. 3, 34-35). Пророчиця Анна однією з перших сповняє роль проповідування Христа серед народу. Вона оповідає про Ісуса всім, які чекали Спасителя, щоб визволив їх (Лк. 2, 38). Св. Йосиф зображений із жертвоприношенням, яке було приписане при обрізанні хлоп'ят — з двома голубами (Лев. 12, 8). Це була жертва, приписана для вбогих.
Уся сцена зображена на тлі символічної архітектури єрусалимського храму. Однак Бог став доступний людям вже не тільки у храмі, а й в особі Ісуса Христа. Тому вся увага звернена на новонародженого Спасителя, який тепер став Божим храмом серед людей (Мт. 12, 6; Йо. 2, 19-21).
Тропар та кондак
Тропар, глас 1: Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяло Сонце правди — Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресення.
Слава, і нині: Кондак, глас 1: Утробу дівичу освятив ти різдвом твоїм і руки Симеонові благословив ти, як годилось, ти випередив і нині спас нас, Христе Боже, але утихомир у брані люд твій і укріпи народ, що його возлюбив ти, єдиний Чоловіколюбче.
Послання святого апостола Павла до Євреїв 7, 7-17
Браття, не може бути сумніву, що нижчий благословляється вищим. І тут десятину беруть люди, що вмирають; а там - Той, Який має свідоцтво, що живе. І, так би мовити, навіть Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч. Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба являтись іншому священикові, по чину Мелхиседека, священикові, що не звався б по чину Арона? Бо, як міняється священство, мусить конечно мінятися й закон. Бо Той, про кого це говориться, був з іншого покоління, з якого ніхто не служив при жертовнику. Відомо бо, що наш Господь походить від покоління Юди, про яке Мойсей нічого не згадав, як про священиків. Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший священик, який став ним не по закону тілесної заповіді, а силою життя нетлінного, бо Він прийняв таке свідоцтво: Ти священик повіки по чину Мелхиседека.
Коментар апостольського читання
«Ти – священик повіки за чином Мелхіседека». Мелхіседек з‘являється у Святому Письмі як покровитель Авраама і є праобразом Христа. Він був священиком і царем Салему (Бут. 14, 18).
В цивілізованих народів, які навколо оточували Ізраїль, священиче служіння часто звершувалося царем. Царю допомагало духовенство, яке мало свою ієрархію і як правило передавалося по наслідству, створюючи тим самим окрему касту. В часи монархії на царя були покладені деякі священичі обов‘язки, як наприклад у сусідніх народів (1Цар. 13, 9; 2Цар. 6, 13-17), цар приносив жертви і благословляв народ (2Цар. 6, 18). Але все ж цар був більше покровителем священства, як членом священної касти. Із зруйнуванням царства у 587 році до Христа відбувається і завершення опіки священства – царем. Священство стає релігійним правлінням народу.
У древній релігії жрець був служителем культу, охоронцем священного передання та віщуном. А в ізраїльській релігії священство виконувало два головні служіння: а) служіння культу; б) служіння слова.
В Новому Завіті свята Церква вважає, що духовні цінності Старого Завіту набирають своєї повноти лише в Ісусі Христі, який стає «єдиним священиком». Сам Ісус ніколи не називав себе священиком, бо завдання Христа полягало в іншому, більш ширшому та творчому контексті. Ісус називає себе Сином Чоловічим і тим самим чітко показує свою місію і завдання, користуючись священичою термінологією (Мр. 10, 45; Іс. 53). Апостол Павло порівнює Христа з Пасхальним ягням (1Кор. 5, 7; Рим. 2, 6-11). Смерть Ісуса Христа для Павла – це найвищий вияв свободи, священство, яке потягає за собою жертву принесену Ним Самим.
Христос кличе до священства дванадцятьох, які несуть відповідальність за Свою Церкву. Надає їм деякі повноваження (Мт. 10, 8; 40; 18, 18), зокрема доручає їм Святу Євхаристію (Лк. 22, 19). Для продовження своєї діяльності, ті у свою чергу наставляють відповідальних людей (Дії. 14, 23; 20, 17). Це рукоположене служіння, або «службове священство» (ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція) слугує хрещальному священству. Воно є запевненням, що в святих таїнствах діє Христос через Святого Духа для Церкви. Місія спасіння Ісуса була передана апостолам, а через них їхнім наступникам. Вони отримують Святого Духа від Ісуса, щоб діяти в Його імені і в Його Особі. У такий спосіб рукоположене служіння є сакраментальним зв‘язком, який поєднує літургійну дію з тим, що говорили і чинили апостоли, а через них – із тим, що говорив і чинив Христос.
о. Іван Колтун
Євангеліє від Луки 2, 23-39
В той час принесли родителі дитя Ісуса в Єрусалим поставити Його перед Господом, як написано в Господньому законі: Кожний хлопець первородний буде посвячений Господеві. І дати жертву по сказаному в Законі Господнім: Дві горлиці або двоє голуб'ят. І ось був чоловік у Єрусалимі, якому ім'я Симеон. І чоловік цей, праведний і благочестивий, очікував потіхи Ізраїлевої; і Дух Святий був у ньому. І було йому обіцяно Духом Святим не видіти смерти перше, доки не побачить Христа Господнього. І прийшов Духом у храм; і коли родителі ввели дитя Ісуса, щоб їм довершити за Нього по законному звичаю, — а той, прийнявши Його на свої руки, і благословив Бога і сказав: Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по глаголу Твоєму з миром: бо виділи очі Мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей: Світло на одкровення поганам, і на славу людей Твоїх Ізраїля. А Йосиф і мати Його чудувалися сказаному про Нього. І благословив їх Симеон і сказав до Марії, матері Його: Ось лежить цей на падіння і на востання багатьом в Ізраїлі, та на знамення протиріччя. І тобі ж самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки многих сердець. І була Анна, пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирового. Вона постарілась у днях багатьох, живши з мужем сім років від дівоцтва свого. І вона вдова, літ яких вісімдесят і чотири, яка не відходила від церкви, постом і молитвами служачи день і ніч. І вона, в той час підійшовши, прославляла Господа й оповідала про Нього всім, що чекали ізбавління в Єрусалимі. І як скінчилося все по Закону Господньому, вернулись у Галилею в місто своє Назарет. А дитя росло і кріпилося духом, сповняючись премудрістю; і благодать Божа була на Ньому.
Проповідь
Пресвята Діва Марія в Єрусалимській святині приносить жертву очищення за младенця Христа. Ісус Христос приходить до людей, котрі живуть в страху перед смертю, тобто живуть в темряві гріха, приходить, щоб принести нам світло спасіння, надії та визволення з гріха. Приймаємо і ми в нашій святині Світло – Ісуса Христа. Приймаємо із рук Діви Марії як старець Симеон і розважаємо: в Старому Завіті, згідно єврейського права, жінка вважалась нечистою протягом 40 днів після народження хлопчика і 80 днів після народження дівчинки. Після цих днів піддавалась формальному очищенню в Єрусалимській святині, складаючи при цьому жертву. Двоє голубів або горлиць складали, як символічний дар, найбідніші. Одночасно за первородне дитя складали жертву грішми – 5 сиклів (зараз біля 20 доларів).
Все, що було в Ізраїлі первородне, від польових рослин до звірят і людей, належало, згідно права, Богові. Творилось це на пам'ять вибавлення від смерті первородних Ізраїля в Єгипті, під час Пасхальної ночі. Складаючи викуп за людей, це було протиставленням поганським культам, де в жертву божкам приносили первородних дітей. Приписи Закону про викуп первородних мали на меті навчити жертовності до Божої справи.
«Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання» (Мк. 2, 34).
В історії християнства подія Стрітення і саме свято мало різні назви, але незалежно від назви завжди виражалась та правда, що, приносячи жертву за младенця, Діва Марія сповняє спасаючу місію Бога Отця, сповняє Закон, постановлений давньому Ізраїлеві. Крім того, як взірець нового люду Божого Богородиця навчає жертвенності Богові.
Ісус Христос, як спадкоємець всіх давніх священичих обов'язків, постав перед Богом, принесений в жертву як колись Самуїл. Свідками цієї події стали праведний Симеон і пророчиця Анна – пророки, котрі промовляли в ім'я Бога. В зустрічі (стрітенню) Симеона і Діви Марії, котра принесла немовля Ісуса Христа до Храму, представляються два завіти: Старий, що відходить, і Новий, що вже настав. Те, про що пророкували месіянські пророки, сповнилося: Ісус Христос, принесений до святині, що як Сам зазначив, хоче бути у «справах Отця» (Мк. 2, 49), розпочинає Свою Місію, жертвує Своє життя за нас, сповняє своє післанництво.
До Божого плану відкуплення активно спричиняється Його Мати – Пречиста Діва Марія. Вона завжди вказує на Свого Сина як на Спасителя світу: від народження, через принесення в жертву в святині, аж до останньої жертви в хвилі хресної смерті.
В події Стрітення праведний Симеон одночасно вказує на Ісуса Христа як на «знак для багатьох на падіння, для інших на вставання, і на знак сперечання» (Лк. 2, 34).
В постатях Марії, Симеона і Анни зауважуємо радість від Стрітення з Ісусом Христом, бо для них усіх Він є знаком спасіння. Але не всі так раділи і розуміли післанництво Божого Сина.
Від самого початку Ісус Христос є постаттю, котра збуджує і радість, і протест, тому відносно особи Христа ніхто не може бути байдужим. Мудреці віддали Йому поклін, складаючи дари, бо впізнали в Ньому Бога. Ірод стривожився, що народився йому конкурент, тому наказав Його вбити. Стривожився Єрусалим, бо прийдуть інші війська і знищать весь край. Боялись втратити те, що посідали. Багато хто боявся відвертої зустрічі з Ним, щоб не наразитись на небезпеку, тому приходили до Нього вночі. Фарисеї не змогли Його знести, бо вказував на їхні блуди, виявляв їхні хиби, підлість і брехню. Вони шукали можливості, щоб Його знищити. Отже, відносно особи Ісуса Христа ніхто не може залишатись байдужим, бо Ісус Христос приносить спасіння, а це торкається усіх.
Пречиста Діва Марія не затримує Сина для себе, але жертвує Його для інших: пастирям, мудрецям, Симеонові. Таким Симеоном може бути кожна людина, кожний із нас тут присутніх. На Стрітення відкривається та правда, що Мати Божа готова покласти Дитину-Ісуса на чужі руки. Так як Симеон взяв Його на свої руки і з радістю відновив в Ньому надію світу, а своєму завмираючому життю відкрив нові перспективи, так може в Ньому зміцнити свою надію, обновитись і оздоровитись кожна людина, яка ступає слідами Симеона за Марією і її Сином, Якого вона сьогодні приносить до святині, на початку Його післанництва. Необхідно тільки захотіти прийняти Христа, відкрити для Нього своє серце. Від цього залежить наше спасіння. І нині до нашого українського люду лунає драматичне благання Папи Івана Павла II: «Не бійтеся, дорогі брати і сестри, прийняти Христа, прийняти Його владу». Допоможімо Папі і тим, хто хоче служити Христові, тобто служити людині через Христа. Не біймося. Відкриймо для Нього двері! Відкриймо для Нього границі держав, політичних систем. Не біймося, Ісус Христос знає, що в людині є лише Він, хоч людина так часто не знає, Кого має в собі, тому так часто непевна сенсу свого життя на землі. Дозвольмо Христові промовляти до людини, бо лише Він має право дарувати життя вічне.
Символом нашого прийняття особи Ісуса Христа є палаюча свіча, яку ми тримаємо в наших долонях. Власне світло показувало дорогу пастирям, провадило мудреців і світло Духа Святого провадило Симеона і Анну до святині. Прийшли і ми до святині, ведені прагненням Стрітення – зустрічі з Христом. В святині отримали ми Його світло, щоб через нас світло Божого життя випромінювалось на тих, які сидять у «темряві і тіні смерті». Амінь.
о. Ярослав Кащук
"Сівач", лютий 2002 Ч. 2 (27) рік 4
|