Християнство – вища мета будь-якого виховання:
Сьогодні ми є свідками таких лих, як тютюнопаління, вживання наркотиків, алкоголю, часті крадіжки, погрози, антирелігійні сатаністичні виклики, бажання помсти, насильство, байдужість і холодність до потреб людини, що поширюються серед нашої молоді.
Ми запитуємо себе – чому? А відповідь проста – втрачається духовність. Центром зародження добра чи зла є людське серце. Коли ж у ньому немає місця для Бога, то немає й добрих учинків. Багато дітей не мають доброго виховання. У родинах не плекається віра в Бога, діти не бачать майбутнього, не мають конкретної життєвої мети, вони переживають особисті труднощі й не мають кому звіритися, їм бракує добрих духовних провідників (але й доброї волі у тому, щоб їх знайти, теж).
Хто винен? Звичайно, сама людина, але чи тільки вона? Вині батьки і навіть школа. Проблема родини нам відома, але чи все гаразд у наших школах?
Що робити? Дбати про духовний християнський розвиток дитини. Словом та прикладом переказувати життя Ісуса Христа. Засівати зерна християнських цінностей. Закликати до добра, показувати дорогу надії, пригадувати про основну мету життя людини, закликати до покаяння. Пам’ятати про те, що джерелом зла завжди є гріх. Гріха необхідно позбуватися, його боятись, від нього відвертатись. Темрява зникає лише тоді, коли сходить сонце. Так само зникає гріх, коли людина наближається до Світла, коли з гріха сповідається, і щойно тоді в ній зроджується бажання любити й робити добро. Без віри, молитви й довір’я до Бога немає надії, немає життя.
Зло й неміч людська проявляються без Бога. Є так, як із тією склянкою води, до якої вкидається порох, і вона тоді мутніє, коли ж цей порох – наш гріх – ми вкидаємо в океан Божого милосердя й світла, то він зникає, розчиняється. Ось яка велика різниця між тим, коли людина сама, і тим, коли вона єднається з Богом.
З вищесказаного робимо висновок, що нема майбутнього без Бога.
1. Нема майбутнього без Бога.
Слова Христові:
«Не бороніть дітям приходити до мене,
таких бо Царство небесне»
(Мр. 10, 16)
Ці слова є прямим закликом Бога дозволити дітям пізнавати Ісуса Христа, прийти і прийняти Його благодать. Один педагог писав: «Замало дати дітям знання і вміння, без духовного християнського виховання освіта може принести дитині шкоду і біль». Духовність дитини може бути збережена і розвинена в організації послідовного провадження дорогою до Бога – Істини, Добра і Краси. Проблема добра або спрямованості до добра повинна бути головним завданням сучасного виховання. Без науки Ісуса Христа немає цілеспрямованості та ідейності у творенні та несенні добра. Тому важливо зрозуміти те, що без Бога нам ні до порога. Без Бога немає майбутнього. Без християнської духовності немає ідейності, немає злету до вершин мудрості, миру і спокою, немає можливостей забезпечити мирне майбутнє наших дітей. Завтрашній день буде таким, яким ми зробили його сьогодні. Тому, живучи у християнській країні, ми повинні усвідомити значення християнського виховання, в якому не так знання виховують, а люди, які несуть ці знання.
2. Персональна відповідальність християнського вихователя за розвиток духовності дитини
Турбота про розвиток духовного світу дитини є основним відповідальним завданням кожного християнського вихователя та цілої Христової Церкви. Коли говорю про Церкву, то маю на увазі християн як люд Божий, де родина, вчитель, вихователь мають особливе завдання у виховному процесі. Блаженної пам’яті Іван Павло ІІ, якого любили всі, а особливо діти і молодь, писав: «Церква завжди бачила в дитині не істоту, яку можна використати, не предмет, а народжену особистість, яка повинна розвиватися, яка має вартість сама в собі й особливе призначення. Це цілком зрозуміле, бо сам Христос поставив дитину в серці Божого Царства».
3. Необхідність релігійного виховання у навчальних закладах
Замало говорити дітям про Бога вдома та в Церкві, але дуже важливо, щоб про Нього вони чули в наших навчальних закладах. Ця необхідність потрібна з огляду на духовні потреби дитини, яка часто не отримує цього від своїх батьків, і тому терпить страх і невпевненість у завтрашньому дні.
Релігійне виховання у школі не суперечить її світському характеру, але як складова частинна цілісного виховання через навчання християнської духовності породжує у дітях шляхетність, доброту, допомагає дитині стати в майбутньому людиною з великої літери. На основах здорової християнської моралі, яка базується на мудрості, красі та добрі Божих заповідей в дітях виховується любов до Бога, Церкви й України. Такі діти, «коли будуть добре навчені», як говорив Митрополит Андрей Шептицький, будуть чесними та сильними духом і характером людьми, будуть сумлінні й порядні, здібні до будь-якої творчої праці, сповненні самопожертви й любові до Бога, Церкви й своєї Батьківщини.
4. Потреба доброго прикладу й молитви
В процесі пізнання правд християнської віри й особистого духовного зростання діти потребують зразкових прикладів для наслідування в любові до Бога, Церкви й України, тому кожен батько чи мати, вчитель, церковний чи державний службовець повинен сам практикувати такі християнські чесноти як віра, надія, любов і молитва, доброта, щирість, людяність, милосердя, чесність і працьовитість, мати й засвідчувати почуття відповідальності за свої вчинки перед Богом, Батьківщиною, народом. Дивлячись на добрий приклад життя згідно християнських засад та його моралі, дитина мимоволі сама включається у процес здобування чеснот, бо з учинків переконується, що це добре і перспективне. Спершу приклад, а потім слово по-справжньому навчає і виховує.
Великий славний християнський педагог, який надзвичайно любив дітей та молодь, святий Дон Боско говорив: «Дайте мені дітей до 12 років для виховання, й не матимете з ними проблем у майбутньому». Як виховував цей побожний і мудрий педагог-священик, на що найбільше звертав увагу? Найперше він любив дітей і постійно був зі своїми вихованцями. Словом і прикладом переказував науку Ісуса Христа. Був справедливим, лагідним і небайдужим до долі кожного юнака. Він навчав, слухав, сповідав, застерігав, але найбільше за них молився, і в цьому полягав найголовніший секрет його виховання.
Беручи до уваги приклад Дона Боска, не біймося навчати наших дітей правд християнської віри, не боронімо їм приходити до Ісуса Христа. Не біймося євангелізувати, іншими словами, передавати, переказувати одне одному, а особливо дитині, науку Ісуса Христа, бо це велике добре діло.
Враховуючи таку важливу потребу християнського виховання наших дітей та молоді й усвідомлюючи в цьому весь навчально-виховний процес, який сприяє духовному зростанню дитини в радості завтрашнього дня, нам необхідно за дітей молитися.
Коли виховання іде в парі з молитвою, тоді батько й мати, вчитель і вихователь, кожна людина доброї волі стають добрими самарянами, які бачать дитину в потребі, чуйно торкаються її, подають їй руку, докладають чималих духовних та фізичних зусиль і ведуть її до Правди й Життя, до тісного з’єднання з Богом. Із такого порівняння випливає, що такі батьки, учителі та порадники своїм словом і прикладом невтомно засівають зерна віри, яка зроджує довір’я до Бога, Церкви й України.
5. Дитина – дар Божий
Протягом двох останніх років (2006 рік був проголошений роком духовного захисту світу дитини, а 2007 рік – роком молоді) Церква проводила ряд заходів з метою усвідомлення того, «Ким є Богом дана дитина і молода людина», у якому світі вона живе, чим журиться, про що мріє, і як їй допомогти та захистити від різних небезпек теперішнього і майбутнього, як спрямувати її кроки до Бога, до надії й позитивного бачення завтрашнього дня?
Навчаючи, виховуючи дітей та молодь, нам необхідно усвідомити важливу істину: дитина – дар Божий, цінна перлина, яку Бог дає нам через руки батьків на утвердження та закладання духовних підвалин. Дитина – це наше майбутнє, що має життєве завдання, певну місію, до якої її необхідно готувати й виховувати. Усім нам необхідно служити, опікуватися й розвивати духовне життя дитини. Не тільки розвивати розум, даючи дитині знання, а перш за все виховувати її серце й волю. Адже дитина не знає, що насправді для неї може стати добром. Від батьків та вчителів, від школи, Церкви та держави залежить, яким буде дитяче серце: чи наповниться воно Святим Духом, чи перетвориться на місце панування гріха й різних форм злочинності? Саме через чисті серця дітей та молоді виховуються в майбутньому святі родини.
6. Значення любові в процесі християнського виховання
Любов у процесі християнського виховання є основним ключем до виховання і самовиховання дитини. Якщо вчитель, а найперше батько і мати, своїм словом та прикладом засвідчуватимуть свою любов до Бога й Божої Матері, тоді вони успішно запровадять своїх дітей до правди і життя. Під Божою опікою дитина не шукає зла, не йде дорогою злочинності, не вдається до алкоголю, вживання наркотиків, вона береже своє здоров’я і з великою відповідальністю ставиться до вибору свого майбутнього. Саме Господь дає силу протистояти впливу зла, Він охороняє, благословляє і надихає, утверджує і дає радість та впевненість у творенні добра. Псалмоспівець у Пс. 127 говорить: «Коли Господь та не будує дому, – дарма працюють його будівничі».
Вчитель через мудру, терпеливу, витривалу любов, любов, яка не боїться труднощів, постійно надіється, терпляче зносить прикрощі, словом та прикладом голосить Євангеліє – стає для дітей та молоді світлом, яке світить і вказує на Христа – єдиного вчителя, єдине щастя людини.
7. Підсумок і заклик
Дорогі батьки, вчителі та вихователі, все вищесказане є закликом до того, щоб ви дбали про духовне і моральне добро дітей та молоді – сучасне і майбутнє нашого міста, Церкви й України. Запитання дітей та праця у групах свідчать про велику потребу добрих духовних провідників і вчителів, які б своїм знанням, добрим християнським прикладом, а передовсім своєю жертовністю відповідали на запитання дітей та молоді й провадили до Христа, єдиного добра і щастя людини.
Усім нашим дітям, вчителям, та гостям зичу Божого благословення, міцного здоров’я та сильного духу в переказуванні основних християнських цінностей дітям, що становлять сучасне і майбутнє нашої Церкви, Народу й України.
о. Йосафат Фітель, ЧСВВ
Голова молодіжної комісії Василіянського Чину в Україні
|