Закінчивши восьмирічну школу молодий хлопчина почувши голос Господній пішов до монастиря, щоб здобути духовну освіту де пробув п’ять років, з 1934-1939 р.р. Найближчим був монастир оо. Василіян в с. Гошеві де на той час настоятелем був о. Матей Шепітна, а в монастирі було п’ять монахів які готувалися до вступу до підпільної, в той час, Івано-Франківської духовної семінарії. Нелегкий то був час, коли тоталітарна влада, комуністичного режиму суворо починала переслідувати Українську Греко-Католицьку Церкву.

Одного вечора настоятель монастиря – о. Матей вирішив розпустити по рідних домівках своїх питомців, бо прийшла чутка, що до монастиря їдуть працівники КДБ, щоб всіх заарештувати. Тому майбутній душпастир о. Йосафат повернувся до рідного села – Церківна, де незважаючи на погрози КДБ, займався вченням духовного співу і організував хор, який в 1940 році, на Вербну неділю в Церкві св. Параскевії відспівав свою першу Літургію.

Невдовзі до батьківського дому прийшла повістка – хлопця забирають до війська, направлення до воєнної частини м. Новосибірська, Вороніжська область – Росія. Навіть там в далекому краї від батьківського дому знайшлися віруючі люди. Спільно збираючись на молитву з однодумцями майбутній отець Йосафат молився молебні і акафісти, за що був заарештований до трьох років ув’язнення, після якого був направлений на тяжкі роботи в шахти. Завдяки провидінню Божому і доброму лікарю майбутнього отця було звільнено і скоро було відправлено додому.

Повернувшись додому в 1947 році, майбутній отець вступає до підпільної Стрийської семінарії, де провчився дев’ять років, а в 1949 році завдяки духовному спрямуванню о. Бучацького,  вступив до Василіанського чину. Духовно виховуючись і перебуваючи в молитві в 1979 році прийняв Ієрейські свячення з рук  Владики Федорика і почав духовно провадити людей в той не легкий час, коли УГКЦ терпіла жорстокі переслідування радянської влади. Підпільно обслуговував парохії в селах: Гошів – де парохом був рідний брат о. Василь Лесів, Бубнище, Липа, Ростоки, Витвиця. Часто підпілні села відвідував Владика Кир Софрон Дмитерко, ЧСВВ, зміцнюючи віру людей які постійно приходили на спільну молитву – Літургію.

В скорому часі Всевишній Господь вислухав молитви вірних і УГКЦ – воскрела, воскресла, як воскрес Христос – Спаситель Світу. Вистраждані люди були спраглі вільної молитви і в тому часі о. Йосафат відслужив в рідному селі першу – легальну Літургію, на яку зібралося багато людей.

Починаючи з 1995 року отець ревно почав відбудовувати те, що зруйнувала радянська влада – храми. Під керівництвом отця Йосафата Лесіва збудовано два храми: Церква Різдва Богородиці в рідному селі Церківна і Церква Покрови Пресвятої Богородиці в селі Станківці. Постійна духовна праця на парохії зміцнювала отця, бо бачив результати своєї роботи і це додавало ще більшої наснаги для праці в Христовому винограднику.

Напередодні свого ювілею отець завершив будівництво каплиці Непорочного зачаття Богородиці на території церковного дому, який передав у власність Гошівського монастиря.

В день ювілею після Літургії, яку очолив о. Пантелеймон, ЧСВВ – ігумен Гошівського монастиря в співслужінні отців: о. Івана Шевчука – віце-канцлера Івано-Франківської єпархії, о. Василя Керницького, о. Василя Павлика і інших, було освячено каплицю для духовних потреб вірних.

Нелегкий життєвий шлях священичого служіння пройшов о. Йосафат, але незважаючи на всі труднощі вірно служить Богові, Церкві і людям, засіюючи зерно віри, надії і любові, яке в свою чергу проросте і дасть добрі плоди на славу Божу. 

Трухан Юрій – секретар Владики
Кир Володимира Війтишина – Єпарха Івано-Франківського.